“БУДІВЕЛЬНИКИ”

ГОСТЮВАЛИ У РУМУНІЇ

Чоловіча волейбольна команда “Будівельник-Буковина” (Чернівці) побувала у румунському місті Бакеу, де зіграла два товариські матчі з місцевою командою “Штіїнца”, яка виступає у румунській Суперлізі. В обидвох поєдинках перемогу святкувала чернівецька команда – 3:0 і 3:2. На матчах була присутня голова місцевого спорткомітету, олімпійська чемпіонка Дойна Мелінте.

ФУТБОЛІСТИ ЗГАДАЛИ МИКОЛУ ГНЕПА

У ФОК “Олімпія” пройшов 1-й міні-футбольний турнір, присвячений пам’яті Миколи Гнепа. У змаганнях взяли участь 4 команди.

У півфіналі “Легмаш” обіграв “Медик” – 7:3, а ФК “Васловівці” був сильніший за “Зорю” (Вікно) – 6:2. У матчі за 3-є місце “Зоря” перемогла “Медик” – 4:1. Напружено проходила гра за 1-е місце між “Легмашем” і ФК “Васловівці”. Основний час не виявив переможця – 3:3. По пенальті перемогу святкував “Легмаш” – 4:2. У складі переможців виступали: Іван Павлюк, Микола Гафійчук, Ігор Грималюк, Анатолій Івануник, Олександр Бужак, Олександр Куцак, Дмитро Гордей, Дмитро Семенюк (тренер – Євген Дзівідзінський). Організатори турніри – міськспорткомітет вручили командам пам’ятні медалі й кубки.

“КОЛОСОК-2″ ЗАКОЛОСИВСЯ

Нещодавно у селищному

клубі с.Луковиця відбулося урочисте нагородження місцевої команди “Колосок-2″,

яка у нинішньому сезоні стала срібним призером футбольної першості Глибоцького

району.

Слід сказати, що луковицька команда у 2007 році посіла 9-е місце. Так що друге місце сміливо можна зарахувати до активу команди. У цьому велика заслуга граючого тренера Івана Павлюка, який зумів у команді зібрати однодумців, котрі закохані у футбол. Не останню роль зіграв голова сільської ради Дмитро Столяр, котрий всебічно допомагав команді, не пропускаючи жодного матчу. Загалом чемпіонат району пройшов у напруженій і безкомпромісній боротьбі. Чемпіоном стала команда з Волоки. Замкнув трійку призерів колектив із Коровії, який на одне очко відстав від команди з Луковиці.

За “Колосок-2″ виступали: Іван Павлюк, Костянтин Мага, Микола Курик, Микола Будзан, Руслан Кувила, Микола Гушуляк, Василь Антонюк, Дан Грицку, Іван Cеменчук, Іван Федорчук, Олександр Гушуляк, Юрій Антонюк, Юрій Усманов, Денис Медвідь, Іван Романюк, Владислав Косован, Олександр Айсюк, Павло Кудрявцев, Ярослав Солкан, Михайло Косован, Олександр Чоботар, Олександр Столяр, Олег Джаман. Призерів нагородили грамотами, медалями і цінними подарунками, а колектив художньої самодіяльності подарував футболістам свої пісні.

УСПІШНИЙ ВИСТУП У ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ

Вдало виступили буковинські спортсмени на чемпіонаті України з панкратіону, що проходив у Хмельницькому. Буковинський край представляли 37 спортсменів, із них 11 виступали у показових виступах.

Загалом панкратіон на Буковині – молодий вид спорту. Йому лише 4 роки. Але завдяки ентузіазму президента обласної федерації панкратіону Ігорю Наконечному цей вид спорту став одним із провідних на Буковині. Результати наших спортсменів говорять самі за себе. На чемпіонаті України у Хмельницькому на найвищий щабель п’єдесталу підіймалися Валентин Віщук (64 кг, тренер Віталій Пантя), Дмитро Лазоренко (57 кг, тренер Віталій Пантя) з Чернівців, Вадим Марценяк (77 кг, тренер Юрій Тинок) зі Сторожинця. У легкому контакті Юрій Чекалюк (57 кг, тренер Петро Горюк) виборов “срібло”. Ще дві срібні нагороди у повному контакті завоювали Олександр Доскальчук (57 кг, тренер Петро Горюк) і Владислав Шеромов (+100 кг). Серед дівчат другі місця посіли Анна Беженар (52 кг), Надія Ворончук (58 кг), Надія Смірнова (64 кг) і Галина Матейчук (+80 кг). У вправі зі зброєю не було рівних Ігорю Габору, а Андрій Гуцул завоював бронзову нагороду. В показових виступах (двійки) буковинці посіли 3-є місце. У четвірках нашу область представляли дві команди, які посіли 2-е і 3-є місця. У загальнокомандному заліку команда Чернівецької області посіла 1-е місце, вперше ставши переможцем серед дорослих. Друге і третє місця відповідно посіли команди Сум і Хмельницького. Слід сказати, що на молодіжному чемпіонаті України буковинці нинішнього року також були першими.

ФІНАЛ СТАВ ОКРАСОЮ ТУРНІРУ

У Хотині пройшов

12-й міжнародний турнір з міні-футболу на честь першого космонавта незалежної

України, Героя України Леоніда Каденюка.

У змаганнях взяли участь 13 команд 1993-1994 рр. н. з України, Молдови й Румунії, які були розбиті на три групи.

У групі “А” виступали 5 команд: КSS (Редеуць, Румунія), “Колосок” (Хотин), ДЮСШ (Заставна), ДЮСШ (Бабин) і ДЮСШ (Івано-Франківськ). Боротьба за перше місце розгорнулася між румунською та івано-франківською командами. У грі між ними перемогу здобули румунські юнаки – 2:1.

1. КSS 4 0 0 33:5 12

2. ДЮСШ (Ів.-Фр.)2 1 1 17:5 7

3. “Колосок” 2 1 1 10:9 7

4. ДЮСШ (Б) 1 0 3 12:21 3

5. ДЮСШ (З) 0 0 4 4:36 0

У групі “В” першою фінішувала ДЮСШ з Кам’янки, де її суперниками були ДЮСШ (Герца), “Технікум” (Хотин) і ДЮСШ (Сокиряни).

1. ДЮСШ (К) 2 1 0 16:6 7

2. “Технікум” 2 1 0 8:5 7

3. ДЮСШ (С) 1 0 2 10:12 3

4. ДЮСШ (Г) 0 0 3 5:16 0

За перше місце у групі “С” повели боротьбу великокучурівська й кам’янець-подільська команди. Гра між ними завершилася бойовою нічиєю – 2:2. У групі також виступали ДЮСШ (Окниця, Молдова) і ДЮСШ (Кіцмань).

1. ДЮСШ (К.-П.) 2 1 0 20:3 7

2. ДЮСШ (В.К.) 2 1 0 20:7 7

3. ДЮСШ (К) 1 0 2 10:19 3

4. ДЮСШ (О) 0 0 3 4:25 0

За регламентом змагань до півфіналу виходили переможці груп і краща друга команда. Півфінальні матчі пройшли у напруженій боротьбі. Зокрема, великокучурівська команда здолала опір колективу з Кам’янки – 4:3, а кам’янець-подільська перемогла румунів – 5:4. У грі за 3-є місце команда з Редеуць розгромила команду з Кам’янки – 13:0. У матчі за 1-е місце напруга тривала до останньої секунди поєдинку. Великокучурівська команда з мінімальним рахунком 3:2 перемогла однолітків з Кам’янця-Подільського. Цікаво, що переможцем стала команда, яка у групі посіла друге місце. За переможців виступали: Дмитро Солом’ян, Дмитро Михайлюк, Мар’ян Косован, Юрій Пентелейчук, Владислав Пентелейчук, Олександр Кінський, Віктор Мінтенко, Олег Ончуленко, Ілля Гуцуляк, Дмитро Попадюк, Олександр Козак, Володимир Сушинський (представник команди – І.Настасійчук).

Організатори турніру визначили кращих гравців змагань. Кращим воротарем визнано Валерія Гладкого (Кам’янець-Подільський), оборонцем – Олександра Лугина (Івано-Франківськ), півоборонцем – Олега Ончуленка (Великий Кучурів), нападником – Олександра Ватрина (Кам’янка), гравцем – Георгіцу Сабіє (Редеуць). Нагороджував переможців Леонід Каденюк. Організаторами турніру виступили: відділ з питань фізичної культури і спорту ОДА, Хотинська РДА, Хотинська районна рада, обласне ВФСТ “Колос” та Чернівецька обласна федерація футболу.

В ГОСТЯХ ПОРАЗКА

У чемпіонаті України з футзалу у другій лізі відбулися матчі 3-го туру. Команда з Новодністровська “Альпійські вікна” виступала в гостях проти городенківської “Освіти”. На жаль, наші земляки поступилися 3:5. Відзначилися Василь Грищук, Дмитро Яковенко і Сергій Харабара.

БОРОТЬБА

ЗА ЛІДЕРСТВО ТРИВАЄ

У першій лізі чемпіонату України з футболу відбулися два матчі. В обидвох перемогу святкували гості. У Дрогобичі місцевий “Каменяр” поступився шосткінському “Імпульсу” – 3:5, а “Київ-Уніспорт” програв кам’янець-подільській “Фортеці” – 0:5.

ТУРНІРНА ТАБЛИЦЯ

1. “Фортеця” 4 0 2 27:15 12

2. “Планета-Міст-2″ 4 0 2 24:14 12

3. “Метрополітен” 4 0 2 21:14 12

4. “Імпульс” 3 1 2 22:24 10

5. “Меркурій” 2 1 1 10:9 7

6. “Київ-Уніспорт” 2 0 3 14:17 6

7. “Каменяр” 2 0 3 19:27 6

8. “Лемберг” 0 0 6 5:22 0

НОВОСЕЛЬЧАНИ

БУЛИ СИЛЬНІШИМИ

У студмістечку на штучному майданчику відбувся міні-футбольний турнір, приурочений до Дня святого Миколая. У змаганнях взяли участь 5 команд: ДЮСШ №1, КДЮСШ “Гарт” (Чернівці), ДЮСШ (Новоселиця), ДЮСШ (Глибока), ДЮСШ (Заставна). Переможцем стала новоселицька команда. Далі команди розташувалися так: 2. ДЮСШ №1, 3. ДЮСШ (Заставна), 4. ДЮСШ (Глибока), 5. КДЮСШ “Гарт” (Чернівці). Організаторами змагань виступили обласне управління з фізичної культури і спорту, обласне управління МОН України, міська федерація футболу і букмекерська контора “Купідон-спорт”.

СПОВІДЬ НЕВІДОМОГО МЕРА,

“Ви, буковинський

губернатор, перебуваєте на порозі того, щоб відправити п’ятдесят тисяч людей

на смерть”. Потім я показав на генерала Топора та підполковника Петреску і сказав:

“Ці пани через кілька днів влаштуються з Драгоміром Нікулеску і чисто умиють

руки після “героїчних” вчинків, які вони зробили на Буковині. Проте ви – губернатор

і залишитеся тут, у провінції, за яку відповідаєте винятково ви”.

Це рядки з вражаючого документу колишнього Чернівецького мера Траяна Поповича “Сповідь”. Днями чернівецька влада вирішила встановити меморіальну дошку в пам’ять цього непересічного політика. Проте вже багато років чернівецькому адвокату Поповичу стоїть пам’ятник у столиці Ізраїлю Тель-Авіві. Чому це ім’я майже не відоме на Буковині? З точки зору радянських ідеологів неможливо бути мером профашистського режиму і зробити щось гідне вдячної пам’яті. Пострадянські ідеологи, які від радянських не дуже відрізняються, певно, за інерцією дотримувалися тієї ж точки зору. Однак у житті сталося інакше.

Власне, повідомлення про те, що Траяну Поповичу встановлять меморіальну дошку на вул. Заньковецької, 6 було одночасно й повідомленням про те, що він врятував 20 000 чернівчан. За моїм любительським опитуванням, про цей факт чернівчани в цілому не знають. Що цікаво, не знають про це учні Чернівецької єврейської школи. Його портрета, наприклад, нема в мерії, де є портрети усіх чернівецьких мерів. Першим, здається, тему порушив Володимир Старик. Але якось не підхопили.

А ось у справі рятування чернівецької єврейської громади від таборів Трансністрії Поповичу поталанило більше, аніж з пам’яттю нащадків. Якщо всесвітньо відомий Шиндлер, про якого зняв фільм Спілберг, врятував 1400 душ, то на рахунку Поповича – 20 000. Перед тим, як перейти до “Сповіді” Траяна Поповича, ми подаємо невеличку біографічну довідку.

Попович народився

1892 року в селі Рушій Манастіоарей на Буковині, закінчив гімназію в Сучаві

і вступив на юридичний факультет Чернівецького університету, але звання доктора

права отримав лише після Першої світової війни, у 1919 році. Згодом він займався

адвокатською практикою у Чернівцях. У 1940 році, коли Чернівці стали радянськими,

Попович переїхав до Бухареста. Повернувся він до рідного міста в 1941 році вже

як перший заступник мера. А у серпні його призначили мером Чернівців. Попович

вагався перед тим, як йти на державну службу, оскільки мав певні претензії до

політики маршала Антонеску (тодішнього військового диктатора Румунії, союзника

Гітлера). Проте під тиском друзів він погодився. Він не знав, у якій жахливій

ситуації опиниться і що йому фактично запропонують стати катом. Він не тільки

відмовився, але й врятував 20 тисяч чернівчан від неминучої загибелі. У 1989

році ізраїльські інституції прийняли рішення про те, щоб визнати Траяна Поповича

Праведником Світу. Попович помер одразу після війни, у 1946 році. Проте встиг

написати лаконічні спогади про одну з найжахливіших сторінок історії Чернівців

– окупацію 1941-1944 років. Праця ця, на перший погляд суто документальна, має

велику художню силу. Попович писав не про політику, а про людей – про їхню ницість

та високість, про жадібність, здатність до масових психозів і в той же час про

тих, хто зберіг людяність у нелюдських умовах, залишився відданим моральним

засадам. На жаль, українською цю сповідь, яка гідна того, щоб увійти принаймні

до буковинських підручників, ми так і не знайшли. Тож скористалися скороченим

адаптованим англійським варіантом. Цікаво, що знайти цей текст англійською не

складає жодних проблем. Отже, уривок зі сповіді Траяна Поповича. Особливого

нерву додає те, що все це відбувалося десь між вул.Руською та вул.Шевченка,

і все ще живі люди, які пам’ятають це. Ми не ручаємося за точність деяких назв,

але за дух ми ручаємося. Під час читання виникають сумніви, чи поводилися б

теперішні посадовці так, як повелися тоді буковинські керівники? Чому вони виникають,

невідомо. Проте виникають. Звісно, варто було б надрукувати сповідь без скорочень

і спрощень. Гадаємо, це справа майбутнього.

ЦЕ БУЛО ТАК, НІБИ

Я ПЕРЕТВОРИВСЯ НА КАМІНЬ

“Заходи, спрямовані проти євреїв, були задумані і підготовлені військовим кабінетом. Чи були вони безпосередньо ідеями маршала або уряду, мені достеменно не відомо. Ратуша не мала контактів із військовою місцевою владою. Мера ніхто не питав, з ним ніхто не консультувався з жодних питань.

Єврейська проблема грала головну роль в діяльності військового кабінету. Обмежувальні заходи щодо євреїв слідували у ритмі водоспаду. Заборона на професії. Єврейські лікарі могли лікувати тільки своїх одноплемінників. Єврейських дітей та молодь виключили з державних навчальних закладів, закрили і приватні школи. Закрили синагоги і будинки молитви, заборонили релігійні служби, навіть по великих святах. У банках та поштових відділеннях заборонили видачу грошей, висланих родичами, або отриманих за допомогою комерційних операцій. Заборонили користуватися радіо та іншими пристроями, машинерією. За зберігання радіоприймача кара – смерть. Було введено примусову фізичну працю, в тому числі для інтелігенції. Вони безкоштовно мусили прибирати вулиці, ресторани, армійські казарми.

Євреям відмовили у праві на продовольчі картки, для них подвоїли ціни на хліб, був заборонений в’їзд на продовольчі ринки, введено комендантську годину з десятої ранку до першої дня. Були й інші приниження, яких мені вже й не згадати.

Репресивні заходи стали по-справжньому садистськими, перейшли межу не тільки збезчещення нації, але й людськості, коли євреїв викинули з лікарень. Пік звірств – душевно хворих і навіть тих, хто був небезпечним для суспільства, вигнали з психіатричних лікарень. Приниження цих бідних людей до рівня тварин гідне пера Данте. Психоз оволодів умами багатьох людей на відповідальних посадах – забравши їхній здоровий глузд, зробивши їх винними в тому, що ганебна пляма лягла на мій народ.

Як у давніх храмах, де двері були завжди відчинені для усіх принижених, де вони знаходили надію і мужність жити, де ще визнавали їх право на хліб і життя, чернівецька мерія приймала всі заяви і звернення щодо порушень та звірств у бік євреїв.У газеті “Буковина”, офіційному органі уряду, яку контролював міністр пропаганди, з’явилися підлі атаки на мене. Єврейське населення зі зневагою називали “народ Траяна”. Мої дії були продиктовані не тільки етичними міркуваннями, але й думкою, що у вогняному штормі пристрастей мені вдасться якимось чином створити моральний оплот, і колись, у майбутньому, він буде свідченням того, що прощення заслуговують не тільки деякі – це засвідчить невинність більшості румунів. Зрозуміло, що характер моїх дій не сприяв консолідації з губернатором, він дистанціювався від мене. Проте ні в кого не було мужності наблизити кризу. Одного разу, коли я помітив його холодне ставлення до мене після дискусії, в якій спробував охолодити ентузіазм військового кабінету, я запропонував свою відставку. Однак генерал не прийняв рішення і сказав тільки: “Почекайте з відставкою. Я визнаю вашу роботу. У мене є побоювання, що одного дня ви залишите мене, і я буду сам, ніхто не зможе замінити вас”. Правду кажучи, коли я вирішив піти, стримувала мене одна неприємна обставина: я йшов від тих, для кого був єдиною надією.

Не було і натяку на те, що насправді готується. Однак із військового кабінету просочувалося все більше тривожних чуток. Цікаво було те, що євреї були краще поінформовані і тому переповнені жахом, просили у мене допомоги. Вони все ще вірили у диво. Гадаю, вони інстинктивно передчували небезпеку.

Вересневого дня, думаю, це було 29 число, мене викликали на урядову зустріч щодо нового гетто. Тут, у канцелярії губернатора, були представники сигуранци, політичної поліції, серед них емісар генерала сигуранци п. Станеску і адвокат апеляційного суду у формі лейтенанта, який згодом став субдиректором при генералі сигуранци. Губернатор зажадав від мене конкретної пропозиції щодо того, як мерія планує вирішувати питання гетто. У довгій промові я змалював особливе становище євреїв, їхній внесок у розвиток нашого міста, особливо під час Австро-Угорщини, їхню діяльність в комерції, промисловості, медицині, мистецтві та юриспруденції. Торкнувся інших сфер інтелектуальної діяльності. Особливо наголосив на їхній схильності бути законослухняними громадянами, проаналізував течії політичного життя і вказав на те, що вони, як правило, співпрацюють з урядом та урядовою політикою. Наостанок я виступив проти створення гетто.

Однак оскільки я боявся більшого зла, адже знав, що перебуваю у меншості зі своїми переконаннями, то пішов на деякі поступки. Мене проінформували про те, що німці через своє дипломатичне представництво вимагали якнайшвидшого створення гетто, і відповідний план вже створено. Я легко протиставив уже запропонованому плану створення гетто за своїми пропозиціями. Тож напрацював проект, який подав губернатору того ж вечора. Цей документ більше ніж імовірно мав разом з іншими піти на затвердження маршала. Я був переконаний, що цей проект буде прийнято, тим більше, чув від представників уряду, що маршал схильний до того, щоб зробити систему гетто менш драконівською. Вважав також, що згодом антиєврейські заходи припиняться.

Десять спокійних днів передували шторму. Дев’ятого жовтня стало відомо, що євреїв, сконцентрованих у таборах Сторожинця, Вижниці, Вашківців і Лужан, відсилатимуть у напрямку Дністра, 10 жовтня така ж вістка прийшла з півдня Буковини. Нічого конкретнішого не було відомо. Йшлося про те, що вони були вивезені з осель, їх зібрали на пунктах збору. Десятого жовтня мене викликали до губернатора з тим, щоб я вжив заходів щодо збільшення виробництва хлібу. Передбачалося, що вислані в гетто повинні мати з собою чотири буханці хліба.

У губернатора дізнався, що рішення про масові депортації вже ухвалено. У той же час, мені стали відомі деталі. Я дізнався, що згідно з указом, власність, яку вони залишають, переходить до держави, що речі, які вони беруть з собою, будуть конфісковані, що їх зобов’яжуть поміняти усі гроші, далі їх вивезуть до прикордонних пунктів Атаки та Markulesta, а вже звідти розподілять по округу Трансністрія.

Це було так, ніби я перетворився на камінь. Я тільки міг сказати “До чого ми дійшли, пане губернаторе?”.Губернатор відповів: “Що я можу вдіяти? Це розпорядження маршала, і тут ви бачите представників Генерального штабу”. Присутніми були: генерал Топор, гранд претор армії, та підполковник Петреску з Генерального штабу. Нас було четверо, ще був майор Марінеску, який тільки-но увійшов, щоб підписати папери. Сцена, яка розігралася тоді, досі у моїй пам’яті, тому що вона була драматичною, і я втратив над собою контроль.

ДО КІМНАТИ УВІЙШОВ ГЕНЕРАЛ ВАСІЛЄ ІОНЕСКУ. ВІН БУВ СУМНИЙ, ЗЛАМАНИЙ, З ПОТЕМНІЛИМ ОБЛИЧЧЯМ І ОДРАЗУ ЗВЕРНУВСЯ ДО ГУБЕРНАТОРА: “НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО, ПАНЕ ГУБЕРНАТОРЕ. ТЕ, ЩО МИ ЗІБРАЛИСЯ ЗРОБИТИ, – ЦЕ ГРІХ, ВЕЛИКИЙ ГРІХ”

Я став агресивним – спосіб поведінки, не зовсім звичний у стосунках між губернатором та мером, адже губернатор є прямим повноважним представником маршала.

Я вказав на відповідальність перед історією, яку він несе персонально за те, що відбувається, говорив про шкоду для нашої репутації на міжнародній арені, про проблеми, з якими зіштовхнеться Румунія на мирних конференціях, коли ми предстанемо перед очима цивілізованого світу. Я не шкодував аргументів, аби обґрунтувати ненормальність кроку, який він зібрався зробити. Говорив про культуру та людяність, традиційну румунську доброту, говорив про варварство, жорстокість, злочини та ганьбу. Закликав до духів наших предків, які зневажали жорстокість і расизм. Я сказав буквально: “Пане губернаторе, французька революція, яка дала людству права і свободи, забрала приблизно 11 800 жертв, у той же час ви перебуваєте на порозі того, щоб відправити 50 тисяч людей на смерть. Вказуючи на генерала Топора та підполковника Петреску, я сказав: “Ці пани влаштуються разом з Драгоміром Нікулеску і чисто вимиють руки після того, що вони вчинять на Буковині. Проте ви залишитеся губернатором і відповідатимете за це особисто. Ви не маєте права ставити під загрозу життя навіть однієї людини. Як би ви хотіли увійти до історії? Поряд із Робесп’єром? Я принаймні не хочу покривати ганьбою своє ім’я в історії. Я говорив в екстазі, тремтів від хвилювання. “У вас ще є час. Поговоріть з маршалом і просіть його про те, щоб відкласти заходи, хоча б до весни”. Мене слухали непорушно. Якийсь час панувала глибока тиша, після чого губернатор сказав: “Пане Попович, панове, у мене є такий же страх, проте ці люди тут для нагляду за виконанням наказу. Я також думаю про це”.

Тут його перервав підполковник Петреску: “Пане мер, хто буде писати історію – єврейські негідники? Я приїхав для того, щоб виполоти бур’ян з городу, ви хочете чинити мені опір?” Я відповів різко: “Пане підполковнику, я сам полотиму мій город. Про те, що відбувається, писатимуть не євреї, історія не належить їм – про це писатимуть історики всього світу”.

У цій напруженій атмосфері до кімнати увійшов генерал Васілє Іонеску. Він був сумний, зламаний, з потемнілим обличчям і одразу звернувся до губернатора: “Не робіть цього, пане губернаторе. Те, що ми зібралися зробити, – це гріх, великий гріх. Краще б я не приїхав до Буковини, щоб не стати свідком такої жорстокості”. Губернатор завагався і взяв час для роздумів. Ми вийшли від губернатора разом з Іонеску. Коли ми йшли сходами, він сказав: “Я категорично відмовився і вимагав надати письмове розпорядження, а вони відмовилися видати його. Тобто вони не мають письмових інструкцій. Вони кажуть, що накази про операції подібного штибу бувають лише усними, так що потім не залишається жодних доказів. Траяне, давай спробуємо вмовити губернатора не робити цього, тому що це скандал. Таким чином ми збережемо чисту совість. Я говоритиме з ним ще після обіду, з надією в серці, що він змінить своє рішення”.

Я вирушив до ратуші. Тут, у моєму кабінеті, був справжній натовп із представників єврейства. Вони чекали на чудесне слово, звістку про порятунок. Місто лихоманило. Я не міг сказати їм нічого, бачачи їхню тривогу. Інстинктивно вони знали все.

Дванадцятого жовтня мене запросили на конференцію усіх вищих посадовців до губернатора. Були присутні 18 осіб: керівники різних департаментів, голова апеляційного суду, генеральний прокурор, військовий комендант, керівник сигуранци, префекти районів, делегати генерального штабу, керівник військового кабінету і мер. Усі ми були поінформовані генерал-губернатором щодо рішення про депортацію євреїв. Губернатор забажав почути наші думки і пропозиції. Голова апеляційного суду і генеральний прокурор попросили зняти це питання з обговорення, обґрунтувавши тим, що вони не уповноважені брати участь у конференціях такого штибу і що було б справедливим звільнити їх від участі в адміністративних заходах уряду. Треба віддати належне нашому правосуддю: в усіх справах, що стосувалися євреїв, вони не брали участі ані прямо, ані опосередковано. Вони стояли поза пристрастями, які вирували в цій ситуації, судові процедури щодо євреїв відбувалися так само, як стосовно представників інших народів. Наша юстиція не переслідувала євреїв – навпаки, проявила стриманість щодо застосування расових законів. Не так важливо, хто з присутніх підтримав депортацію, а хто – ні. Але треба відзначити факт, що ніхто не мав сміливості виступити проти діянь, які мали такі трагічні наслідки для історії народу. Лише я виступив з обговоренням єврейської проблеми у світлі теперішньої ситуації. Я сказав, що ми, маленький народ, не повинні піддаватися расовій ненависті, вказав на те, що євреї зробили гідний вклад у розвиток економіки країни, у її культуру і заявив протест від себе як мера проти цього акту. Вимагав милості для тих, хто був хрещений у церкві, вказуючи на те, що ми не повинні поховати місіонерський дух, який є наріжним каменем християнства, вимагав захисту високоосвічених євреїв, які займалися мистецтвом. Вимагав розгляду для тих, хто служив людям – пенсіонерів, офіцерів, ветеранів. Вимагав зробити виняток для лікарів, інженерів, архітекторів тощо.

Не уточнюватиму, хто виступив проти моєї промови і з якими аргументами. У результаті губернатор прийняв деякі з моїх пропозицій і доручив мені складання списків тих, які згідно з моїми пропозиціями заслуговували на вдячність нації. Цей список мав складатися зі 100-200 людей максимум. Коли я йшов із засідання, відчув з боку посадовців мовчазну зневагу як до “з’євреєного”.

Тим часом 12, 13, 14 жовтня минули у підготовці до завантаження євреїв у потяги. Я не з тих, хто складає зброю. Ця сповідь – не місце для опису засобів, за допомогою яких я спробував опосередковано вплинути на волю маршала, проте зусилля мої були успішними. У четвер, 15 жовтня, маршал у телефонній розмові з губернатором погодився пом’якшити масові депортації і підтримав пропозицію, що 20 тисяч людей, які підпадали під категорії, котрі я запропонував у суботу, мають залишитися. Цей результат дав мені нові сили, оскільки вищий посадовець країни підтримав мої зусилля, і важко не погодитися, що це було початком великої моральної перемоги.

По обіді цього ж дня я чекав разом з генералом Іонеску і генеральним консулом Шелгорном у губернаторській приймальні. Двері відчинилися, і майор Марінеску сказав нам: “Це добре, що ви тут, губернатор запитував про вас”. Ми увійшли до генерала Калотеску, який сказав нам: “Я тільки-но мав розмову з паном маршалом. Він дозволив залишити 20 тисяч євреїв у Чернівцях”.

Сергій ВОРОНЦОВ

РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ ПОДАЧА

ЗВІТНОСТІ ДО СИСТЕМИ

ПЕРСОНІФІКОВАНОГО ОБЛІКУ ЗА 2008 РІК

З 1 січня розпочинається період подачі звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за 2008 звітний рік.

Всім юридичним особам, фізичним особам із найманою працею, які в 2008 році проводили нарахування заробітної плати, та фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності незалежно від системи оподаткування, які в 2008 році мали дохід, необхідно протягом першого кварталу 2009 року подати за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік.

Особливу увагу звертаємо на необхідність подання звітності приватними підприємцями без найманої праці, що вели діяльність у 2008 році, включаючи тих, що обрали спрощену систему оподаткування.

Для того, щоб ці відомості потрапили до системи персоніфікованого обліку, необхідно заповнити звітний документ “Індані-СПД” і надати його у відділ персоніфікованого обліку територіального управління Пенсійного фонду за місцем проживання.

У той же час необхідно пам’ятати, що неподання звітності по персоніфікованому обліку унеможливлює обрахунок страхового стажу при призначенні пенсії.

Виходячи з викладеного, особи – суб’єкти підприємницької діяльності обов’язково повинні щороку, до 1 квітня, подавати до системи персоніфікованого обліку індивідуальні відомості за себе.

Акцентуємо увагу бухгалтерів навчальних закладів та установ освіти, що відповідно до пункту 4 “Порядку погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2005 № 934, визначено, що інформація про погашення заборгованості та сплату страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з виплат за період після липня 2000 року вноситься до персональних облікових карток у системі персоніфікованого обліку шляхом подання страхувальниками, що здійснюють погашення заборгованості, територіальним органам Пенсійного фонду відомостей про застрахованих осіб, яким погашено заборгованість, одночасно з поданням річного звіту.

Враховуючи наведене, страхувальник подає Індивідуальні відомості про застраховану особу з позначкою “коригуюча” з урахуванням сум надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, які нараховані застрахованим особам, у тому числі і звільненим на момент їх нарахування, за період з липня 2000 року по серпень 2002 року.

Більш детальні консультації ви можете отримати в територіальних управліннях Пенсійного фонду України Чернівецької області за місцем проживання.

Галина ГАТЕНЮК,

начальник відділу персоніфікованого обліку головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області

ПЕНСІЙНІ ВИПЛАТИ

У 2009 РОЦІ НЕ ЗМЕНШАТЬСЯ І БУДУТЬ ЗДІЙСНЮВАТИСЯ

З 4 ДО 25 ЧИСЛА КОЖНОГО МІСЯЦЯ

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області доводить до відома пенсіонерів, що з метою забезпечення стабільного фінансування виплати пенсій та недопущення порушень строків виплати з січня 2009 року встановлюється й фіксується чіткий термін пенсійних виплат з 4 по 25 число включно.

Для пенсіонерів, які одержують пенсії через підприємства поштового зв’язку, дати виплати пенсій будуть перенесені на два дні. Наприклад, пенсіонери, у яких виплатні дні зараз встановлені 2-го або 15-го числа, одержуватимуть пенсії відповідно 4-го або17-го числа і т.п.

Для пенсіонерів, які одержують пенсії у банківських установах, виплата пенсії буде здійснюватися щоденно з 4 по 25 число. Черговість пенсіонерів для визначення дати виплати буде встановлена по категоріях у такому порядку:

інваліди війни,

учасники бойових дій,

члени сімей загиблих військовослужбовців,

одержувачі пенсій у зв’язку із втратою годувальника та інваліди,

непрацюючі пенсіонери за віком,

працюючі пенсіонери.

Тобто, починаючи з 4-го числа кожного місяця, пенсію будуть отримувати інваліди війни, потім учасники бойових дій і далі по списку. А у 20-х числах пенсію будуть отримувати працюючі пенсіонери. У середині кожної категорії пенсіонерів старші за віком будуть отримувати пенсію в першу чергу.

Кожному пенсіонеру органами Пенсійного фонду буде надіслано письмове повідомлення про дату виплати пенсії, в якому він також матиме змогу ознайомитись з переліком своїх прав у відносинах з Пенсійним фондом.

Прес-служба головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області

СТРАХОВІ ПЕНСІЙНІ ВНЕСКИ

СПЛАЧУЙТЕ ВЧАСНО!

Для захисту прав громадян на пенсійне забезпечення законодавець надав великі права органам Пенсійного фонду України. Адже ухилення страхувальників (роботодавців) від сплати внесків до Пенсійного фонду за своїх найманих працівників боляче б’є по їх пенсійному майбутньому та унеможливлює підвищення виплат нинішнім пенсіонерам.

Тому відповідно до статті 106 Закону України від 09.07.2003р. №1058 “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, яке контролюється органами Пенсійного фонду, застосовуються фінансові санкції.

У разі коли страхувальник (роботодавець) не сплачує (не перераховує) або несвоєчасно сплачує (несвоєчасно перераховує) страхові внески, у тому числі донараховані ним самостійно або органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу.

За приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення – штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу).

За донарахування органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

За неведення в установленому порядку обліку сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, відсутність документів про обчислення та сплату страхових внесків накладається штраф у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі повторного такого порушення упродовж року – у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій, застосованих до страхувальників, за несвоєчасне перерахування за платіжними документами органів Пенсійного фонду та несвоєчасне зарахування на банківські рахунки сум коштів Пенсійного фонду до банків застосовується штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (не перерахованих) сум.

При отриманні коштів на виплату заробітної плати або при наданні банкам відповідних платіжних документів, страхувальники зобов’язані одночасно подати платіжні документи про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум.

Суми фінансових санкцій, застосовані до платника або банку, підлягають сплаті протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення, або можуть бути оскаржені у цей самий строк до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це відповідного органу Пенсійного фонду, посадовими особами якого прийнято це рішення.

Рішення органу Пенсійного фонду про накладання штрафу є виконавчим документом.

У разі якщо страхувальник чи банк отримали рішення про накладання штрафу і не сплатили зазначені в них суми протягом десяти робочих днів, а також не оскаржили це рішення чи не повідомили у цей строк відповідний орган Пенсійного фонду про його оскарження, воно передається для виконання органу державної виконавчої служби та страхувальнику.

Суми фінансових санкцій, застосованих за порушення порядку та строків обчислення, нарахування та сплати страхових внесків, стягуються в тому самому порядку, що й недоїмка зі сплати страхових внесків.

Строки давності щодо стягнення штрафів не застосовуються.

Станом на 1 грудня 2008 р. до найбільших боржників по страхових внесках в Чернівецькій області, які легковажно ставляться до своїх зобов’язань перед Пенсійним фондом України, належать такі підприємства: ВАТ “Денисівка” (м.Чернівці) – 1693,6 тис. грн., Кельменецьке об’єднання з агропромислового будівництва “Райагробуд” – 565,5 тис. грн., Хотинське ВУЖКГ – 420,0 тис. грн., ВАТ “Авiакомпанiя “Буковина” (м. Чернівці) – 412,0 тис. грн., Тунельний загін 7 ВАТ “Київметробуд” (Сокирянський район) – 309,3 тис. грн., Сокирянське ВУЖКГ – 297,7 тис. грн., Господарське товариство АПФ “Прогрес-агро” (Сокирянський район) – 266,2тис. грн., МПП “Земфiра” (м.Чернівці) – 231,8 тис. грн.

Керівники таких підприємств-боржників мають пам’ятати, що пенсії є чи не єдиним джерелом для існування великої категорії людей, а вони позбавляють державу можливості здійснювати її підвищення та забезпечувати вищий рівень життя пенсіонерів.

Лілія ЛЕЛЮХ,

заступник начальника відділу надходження доходів головного

управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області